Як батьки сприяють розвитку тривожності у дітей

«Не біжи, бо впадеш!», «не будеш слухатись – віддам тебе ось цій жінці», «якщо не напишеш гарно, гуляти не підемо!». Як часто в своєму житті ми, не задумуючись, сприяємо розвитку тривожності у дітей. Подумаєш, одна фраза… а якщо не одна?

Щоб розібратись у процесі формування тривожності як риси особистості, важливо зрозуміти, що таке тривога.

Тривога – це суб’єктивне відчуття загрози існуванню. Йдеться необов’язково про загрозу життю. Під загрозою (реальною або уявною) може опинитися усе, що людина вважає цінним: життя рідних, улюблена справа, важлива річ, стосунки з батьками.

Необдуманими фразами ми можемо закріпити в дитині думку про те, що світ небезпечний і потрібно всього остерігатись, що мама\тато зі мною доти, доки я гарно поводжусь, якщо я щось роблю не досконало мене не любитимуть та ін.

 

Як тривога шкодить у повсякденному житті?

  1. Зменшуються концентрація та увага

Оскільки дитина тривалий час перебуває в напруженому стані, психічний ресурс йде на те, щоб не дати тривозі «розгорнутися». У такому стані дитина робить багато «зайвих рухів»: постійно рухається, гризе нігті. Зосередитись на навчанні й виконувати її якісно стає значно важче, особливо якщо робота інтелектуальна.

  1. Можуть погіршуватися сон і загальне самопочуття

Щоб заснути, саме «завмерти» і треба, а в такому стані це майже неможливо. Дитина в тривозі продовжує бути активною, доки не виснажується – і лише тоді засинає. Нестача сну накопичується і посилює психічне й фізичне виснаження. Тобто утворюється «зачароване коло».

  1. З’являється тілесна та психологічна напруга

Часто можна помітити, як діти трусять ногою, стукають рукою по столу, гризуть нігті, вертяться на стільці тощо.

 

Базова довіра напротивагу тривожності

У ХХ сторіччі психолог Ерік Еріксон відкрив таке психічне явище, як базова довіра до світу. І не просто відкрив, а довів, що це вкрай необхідна властивість, без якої жодна людина не зможе налагоджувати повноцінні відносини та бути щасливою:  люди, у яких сформована базова довіра до світу, у присутності нових осіб почуваються спокійно, легко знайомляться, швидко орієнтуються у нових обставинах, значно легше засвоюють нові справи.  Лише значимий дорослий може сформувати базову довіру до світу і це не означає сховати дитину від всіх нещасть. Більше того, оберігання дітей від усіх підряд негативів – це також крайнощі: тотальна довіра до світу, в якому, попри все, ще дуже багато злого, так само небезпечна, як і недовіра.

 

 

Що ж робити?

Звичайно, сформувати базову довіру до світу, якщо дитина підліток не можливо, але для маленьких дітей задача цілком реальна.

І тут батьки можуть:

  1. давати дітям вчитись на власному досвіді (якщо це не ситуації смертельної небезпеки). Завдання батьків у цьому випадку, допомогти дитині висловити свої почуття («тобі зараз боляче?») і підтримати її;
  2. більше спілкуватись та проводити час всією сім’єю;
  3. використовувати такі методи покарання, що не викликають страх бути відторгненим і не порушують базові потреби дитини (наприклад, не дивитись телевізор, не грати на планшеті чи телефоні і т.д.).
  4. формувати любов до навчання через позитивну мотивацію («сьогодні ти написав(-ла) краще, ніж вчора. Ось бачиш, літери в цьому рядку написані рівніше»).
  5. Дати дитині отримати досвід перебування без батьків;
  6. Обговорювати небезпечні ситуації під час перегляду мультфільмів, програвання гри.

 

Життя сповнене небезпек та тривог, але завдання батьків сформувати у дитини віру у власні сили, що вона зможе впоратися в будь-якій ситуації, ну а якщо відчує, що власних сил недостатньо, знатиме, що можна розраховувати на підтримку батьків.